«ТАРТАК» НА ФУТБОЛКАХ НЕ ЗАРОБЛЯЄ»

«ТАРТАК» НА ФУТБОЛКАХ НЕ ЗАРОБЛЯЄ»

Світлана Федкевич, газета „Вісник”, м.Червоноград
24 серпня 2007 року

Сашко ПОЛОЖИНСЬКИЙ: «ТАРТАК» НА ФУТБОЛКАХ НЕ ЗАРОБЛЯЄ»
Появи на сцені Червонограда групи «Тартак» чекала маса народу, незважаючи на те, що спочатку концерт ледь не зірвався через технічні неполадки, а потім зненацька пішов сильний дощ. Червоноградці навіть не збиралися розходитися та дружно співали разом зі своїми улюбленцями – артисти “розпалили” їх на 100%. «Тартак» виконував пісні з останнього альбому «Сльози та соплі», не забуваючи і про старі хіти. Перед виступом соліст «Тартака» Сашко Положинський спілкуватися з журналістами відмовився – сказав, що береже голос та емоції для публіки. А після концерту ледь вдалося вирвати Сашка з величезного натовпу фанатів, які клацали фотоапаратами та просили автограф. Як не дивно, але стомлений «тартаківець» терпеливо відповів на усі мої запитання.

– Скільки часу група працювала над останнім альбомом «Сльози та соплі»?
– Ну, важко сказати, бо у ньому є пісні старі, а є й нові. Якщо рахувати час безпосередньо від початку роботи в студії до завершення, то минуло місяців сім-вісім.
– Звідки така чудернацька назва?
– Назва вигадана не нами – в альбомі всі пісні про кохання, а такі пісні часто називають сльозливими чи сопливими, тому так і назвали диск – «Сльози та соплі». Тим більше, ми не дуже серйозний колектив, завжди намагаємося поіронізувати, в тому числі і з приводу самих себе.
– Як його сприйняла публіка?
– Існує тенденція: хто любить попередній альбом, наступний любить менше. Тобто наші старі прихильники традиційно люблять перші альбоми, а про альбом «Сльози та соплі» можу тільки сказати, що він дуже помітно розширив нашу слухацьку аудиторію, і багато людей звернуло увагу на «Тартак» саме завдяки цьому альбому. Хоча і старі прихильники, думаю, добре його сприймають.
– Це у «Тартака» вже сьомий диск?
– Ні, він вважається п’ятим, бо є альбоми, які ми в офіційну дискографію не включили. Це різні збірки, перевидання пісень, ремікси.
– А який з альбомів найбільше любить група?
– Якщо говорити про групу, то треба в хлопців питатися, я ж люблю всі альбоми і всі пісні. Зрозуміло, що кожен новий альбом для мене є більш актуальним, більше виражає стан душі.
– Колись «Тартак» просив «прокрутити пісню по радіо», щоб стати відомими. Швидко до вас прийшла популярність?
– Я не можу говорити про популярність як про якесь явище, є просто певна кількість людей, які слухають наші пісні, люблять нашу музику, відвідують наші концерти. Зрозуміло, що в такому середовищі ми можемо вважати себе популярними. Якщо говорити про популярність у тому розумінні, коли тебе знає кожен мешканець країни, від найменшого до найстаршого, то такого немає, ми цього абсолютно не прагнемо.
– Якщо порівняти «Тартак» років вісім тому і теперішній, щось змінилося?
– Ясно, що все змінюється, і ми теж не стоїмо на місці, підвищуємо свій професійний рівень. Змінюється потрохи музика, яку ми виконуємо, і це закономірний процес. Думаю, небагато вартує той, хто за вісім чи десять років залишиться на тому ж рівні. Однозначно треба розвиватися або щось змінювати.
– Склад групи часто мінявся. З чим це пов’язано?
– Поняття «часто мінявся» дуже відносне, бо спочатку склад просто формувався. Ми знаходили музикантів і дійшли врешті-решт до складу шість чоловік. Насправді зміна складу відбулася тільки один раз, коли двоє музикантів, Андрій Самойло та Валентин Матіюк, вирішили залишити «Тартак» і перейти до іншого музичного колективу. Я думаю, це право кожної людини – вибрати те, що ближче до душі. Але натомість до гурту приєдналися Антон Єгоров та Віталій Павлишин. І той «Тартак», який є зараз, мені дуже подобається, у нас неймовірно класна і дружня атмосфера у колективі. А це сприяє покращенню музики, яку ми створюємо. Період постійних внутрішніх негараздів, коли хлопці залишили «Тартак», ні в які порівняння не йде з тією гармонією, яка панує у колективі зараз.
– Правда, що ваші колишні музиканти тепер – учасники групи «Бумбокс»?
– Так, вони пішли туди.
– Хто пише пісні для групи?
– Майже всі пишу я, за винятком тих пісень, які ми переспівуємо з народних, або пісень інших авторів, котрі «Тартак» виконує за їх згодою.
– Чи є у вас пісня, яка найбільше «бере за душу» вас самих?
– Ні, немає – у мене всі улюблені.
– Важко повірити – має бути пісня, в яку ви вклали самого себе…
– Можете не вірити – ваше право. Але так є, як я кажу.
– Яка історія вашої нової пісні «Не кажучи нікому»?
– Ідея пісні зародилася у мене, коли я перебував у пластовому таборі на Франківщині – там познайомився з вояками УПА. Частина з того, про що йдеться в пісні, це те, що я дізнався, спілкуючись безпосередньо з ними. Частково відображена історія моєї родини, частково те, що я почерпнув із різноманітних книжок. Безпосередньо запис пісні «Не кажучи нікому» розпочався тоді, коли нам запропонували взяти участь у створенні збірки пісень, присвячених УПА. Шкода, що згодом концепція цієї збірки дещо змінилася і наша пісня туди вже не ввійде, бо там будуть просто переспіви старих повстанських пісень. А ми написали свою, авторську. Але тим не менше пісня вийшла дуже класна, і ніхто не зможе переконати мене в протилежному.
– Постійні виступи не втомлюють?
– Втомлює тільки те, що не завжди є можливість відпочити. Я люблю виступати, люблю бути на сцені, спілкуватися з публікою, і це приносить мені задоволення, дає енергію, бажання щось робити далі. Звичайно, якщо немає часу компенсувати фізичну втому, то важко.
– Чим група «Тартак» займається у вільний від концертів час?
– Знаєте, дуже важко розділити час, коли ти працюєш, і коли ти відпочиваєш, якщо займаєшся якоюсь творчою роботою. І якщо я в перерві між двома концертами подорожую Україною, то це не значить, що я відпочиваю. Я пишу пісні, ловлю якісь ідеї. І так може сказати кожен з учасників «Тартака».
– Часто відвідуєте рідний Луцьк?
– Коли є можливість, то частіше. По-різному виходить.
– Що Сашко Положинський полюбляє поїсти?
– Я їм будь-яку смачно зготовану їжу, не дуже гостру і не дуже солену, не дуже жирну. Єдине, чого я не їм, – це м’ясо і все, що на ньому приготовлене. Найбільше, звичайно, люблю те, що готує моя мама.
– В одному з інтерв’ю ви говорили: «Справжній козак має бути неодруженим». Що мали на увазі?
– Це одна із версій відповіді на запитання, чому я досі не одружився (сміється). Чомусь майже всі люди перебувають у полоні певних стереотипів: ти мусиш зробити це і це, в такому-то віці маєш обов’язково одружитися. Я бачив багато таких «планових» і «вчасних» одружень, які закінчилися сварками та розлученням, тому абсолютно не переймаюся, що в свої 35 років ще не одружений. Я почуваюся чудово і задоволений своїм життям, в тому числі і особистим.
– Який найоригінальніший подарунок доводилося отримувати від прихильників?
– Колись одна дівчина подарувала нам фотографію, на якій слово «Тартак» було викладене з овочів, камінців, квітів. Якось подарували гарну вишиту подушку з назвою групи. Багато маємо іграшок, зроблених руками наших прихильниць. Взагалі, нам дуже подобається, коли люди щось створюють власноруч. А останній дуже оригінальний подарунок група отримала минулого року, коли святкувала десятиліття від часу створення. П’ятеро дівчат намалювали на спинах обкладинки наших п’ятьох альбомів, і, ставши в ряд, сфотографувалися. Фотографію помістили в рамку – вийшло дуже незвичайно.
– На сайті «Український рок-одяг» продаються футболки з написом «Сльози та соплі», коштують вони 35 гривень. Хто придумав таку торгівлю?
– Відразу скажу – «Тартак» на них не заробляє. Такі футболки ми даруємо прихильникам після концертів безкоштовно – вже не знати, скільки їх роздали. Зображення на футболках від «Тартака» – фантазія і робота нашого музиканта Віталіка Павлишина. Крім того, Віталік був головним дизайнером усіх обкладинок альбомів «Тартака», також зробив для гурту сайт та відеокліп «Весело!».
– Гурт «Танок на майдані Конго» відіграв значну роль у вашому «виході у світ»…
– Це правда, він нам дуже допоміг. Саме «Танок на майдані Конго» познайомив нас з нашим продюсером. А ще «ТНМ Конго» на початковій стадії нашого існування допомагав своїм досвідом як творчо, так і організаційно. Але я в свою чергу думаю, що «Тартак» не менше допоміг цьому гурту у багатьох питаннях, зокрема, комплектації складу, роботи на сцені, створення іміджу і так далі. Тому думаю, що наша співпраця і дружба були взаємовигідними і взаємокорисними.
– Які залишилися враження від виступу у Червонограді, і від міста загалом?
– Востаннє я був тут ще наприкінці 80-х років, і ті колишні враження не йдуть у жодне порівняння із сьогоднішніми. Червоноград нам видався дуже приємним. І не тільки тому, що нас дуже класно приймала публіка на концерті, а й вдень, коли ми гуляли містом, сподобалося, як люди чемно відпочивають на травичці сім’ями в парку, святкують. Це так гарно!
– У центрі міста – гарно?
– Принаймні мені сподобалося – такого я ще ніде не бачив! А ще я не знав, що в Червонограді є чудовий замок Потоцьких. Бачив, його вже почали реставрувати.