Українська політика – це цікава гра, високобюджетне шоу…
Українська політика – це цікава гра, високобюджетне шоу…
Коли я бачу світ довкола мене і людей в ньому, дуже часто я не можу зрозуміти, що в ньому відбувається, і чому це відбувається саме так. Тоді в мене з’являється думка, що в цьому світі існує кілька паралельних світів. Вони взаємодіють між собою, перетинаються, інколи обмінюються людьми та інформацією. Люди одного світу частково знають про те, що відбувається в інших, але не можуть збагнути причин та наслідків, не можуть знайти спільної мови з людьми суміжних світів – і тоді виникають якісь масштабні непорозуміння, конфлікти, а то й війни…
Десь тижні два тому мені випала нагода провідати далеких родичів, з якими бачуся дуже рідко. Дід Володя – колись високий, статний, кремезний чоловік – помітно постарів та згорбився. Все життя дідуньо, як його називають онуки, працював. Поки жив у селі, працював на землі. Був сільським ковалем, роботу якого знали і поважали чи не по всій Волині. Згодом життя повернулося так, що переїхав до міста і 23 роки пропрацював у шахті.
Заїхав я до діда – сіли, поговорили. Розповів про те, як йому живеться, про нудьгу і нужду. Як їм з бабунею не вистачає їхніх пенсій, щоб оплатити всі життєві потреби двох вже дуже немолодих людей. Як іноді тішать своєю присутністю онуки та правнуки. Розповів про те, як впродовж життя нищилося його рідне село. Спочатку нищила радянська влада і колгосп, зараз добивають новоявлені бізнесмени. Розвалили колишній панський палац, повирубували ліси довкола, понакопували ставків та ровів, знищивши колись прекрасну, повну риби та птиці, річку…
Багато цікавого та болючого розповів мені дід Володя, але в кінці розмови сказав – сам, без будь-якого мого спонукання – що як би йому зараз тяжко не жилося, він щасливий. Щасливий, що живе в Україні, а не в Радянському Союзі. “Як би тяжко не жилося зараз, як би погано не було за поляків та німців, але такого жаху, такого мордування людей, приниження та примусу, як за тих совєтів – особливо в перші років десять, як прийшли другий раз – не було ніколи”…
І от після таких дідових слів я бачу, як у “незалежній” Україні святкують день революції, результатом якої стало жорстоке масове нищення України та українців. Виходять люди під криваво-червоними прапорами і кажуть, що хочуть повернутися назад, що хочуть жити знову так, як жили при радянській владі. І дивно мені, чому дід мій, який все життя тяжко працював – і в полі, і в кузні, і в шахті, а зараз отримує таку ж мізерну пенсію, як і всі інші, не хоче повертатися назад, а ці люди – хочуть. Може вони трохи інакше працювали – в інших місцях, та на інших посадах?
А може просто якісно дурять їм голову всілякі “товариші” – на кшталт Симоненка? Який, випещений, в дорогому костюмі, отримавши чудову депутатську зарплату, яка й близько не нагадує мінімальну, знаючи, яка розкішна депутатська пенсія, чекає його в майбутньому, спокійно співпрацюючи зі своїми “класовими ворогами” у парламенті, регулярно підіймається на різноманітні трибуни, щоб розповісти бідним українцям, що у їхній бідності винні всі – Україна, українські патріоти, влада, НАТО, ЄС – тільки не він, комуніст і багаторічний депутат.
Демагогія комуністів відверто дратує. Відчувається якісний вишкіл різноманітних парткомів та партійних шкіл. Популістська риторика, порожні обіцянки, цинічна брехливість, навішування ярликів, провокації, підміна понять, перекладання відповідальності за власні вчинки на ворогів народу та цапів відбувайлів – добре знайомі більшовицькі прийоми пропаганди та агітації. Нещодавно один з них говорив по телевізору, що вони, комуністи, в 91-му році передали новій українській владі Україну, яка знаходилась на 10-му місці в світі за рівнем розвитку. Забув тільки сказати, на 10-му з якого кінця…
Мені цікаво тільки, чому комуністи ніколи не згадують про те, яка кількість теперішніх політиків та державних чиновників свого часу були активними членами КПСС та ВЛКСМ? ;) До речі, якщо відповісти на це запитання, можна зрозуміти, чому досі не проведено справжнього масштабного розслідування злочинів комуністичного режиму проти України та українців і не зініційовано судового процесу проти комуністичної партії та ідеології.
Хоча, заради справедливості, слід зазначити, що порожня риторика – постійний прийомчик не лише комуністів. Переважна більшість політиків та посадовців тільки те й роблять, що розповідають. Дістав уже Луценко, який тільки те й робить, що гарно розповідає про боротьбу міліції зі злочинцями та злочинністю, і хто та як цій боротьбі заважає. Думаю, коли його скинуть з міністерського крісла, він зможе якісно реалізувати себе на посаді речника МВС. Майже щодня він, Луценко, обіцяє нам, що вже завтра черговий бандит буде заарештований. Натомість все, що поки наша міліція помітно та якісно робить, – це постійно ловить на перевищенні швидкості тих автомобілістів, які не мають “козирної корочки”, й періодично заважає правим помахатися стінка на стінку з лівими на честь якогось неофіційного свята. J
Якби в мене була можливість постійно стежити за різноманітними телевізійними дебатами та просто виступами наших політиків, я переконаний, що зміг би скласти достатній універсальний лексичний мінімум для кожного, хто хоче зайняти помітне місце в сучасній українській політиці. Коли вони виступають по черзі, складається враження, що просто повторюють слова одне одного, тільки з різними напрямками та акцентами. А може це не люди, а біороботи, підключені до одного центру керування? І вся українська політика – це просто цікава гра, високобюджетне шоу, за яким стоїть один або кілька продюсерів?…
А до згаданого універсального лексичного мінімуму обов’язково мають увійти такі слова та словосполучення: народ, відповідальність, давайте будемо коректними, інтереси України, прозорість, криза, національні, помаранчева влада, болючі питання, ціна на газ, виборці… Ну, продовжити було б нескладно, так само, як і закінчити, бо кількість слів у цьому списку досить невелика, а поєднувати їх у реченнях можна по-різному…
Цікаво було б також дати тлумачення кожного слова та словосполучення. Наприклад, криза – те, що ніби і є, а пальцем показати не можна. Скоріш за все, дещо перефразовуючи професора Преображенського, криза в головах, і в кожній голові – своя. Бо я не знаю, про яку кризу можна говорити в державі, в якій черга на дорогі автомобілі в автосалонах розписана на кілька місяців вперед, а ціни на нерухомість скоро піднімуться на перше місце в світі. Матеріальні та інтелектуальні ресурси в держави є. Не вміємо їх тільки раціонально використовувати і спрямовувати в необхідне русло.
До речі, якщо вже згадалося “Собаче Серце”, яке читав і бачив неодноразово, а щойно випадково переглянув знову, то наші політики мені поки більше нагадують Швондерів та Шарікових. А дуже хотілося б, щоби більше нагадували Преображенських. На жаль, професор в нас поки що один. Шкода тільки, що якийсь трохи неграмотний…