Зроблено в Україні Працює на СловоПрессі

Надсилайте статті та посилання на них

butuzov@made.com.ua

Архів по роках

2011 2010 2009 2008 2007 2006 2005 2004 2003 2002 2001

Україна розпадеться не на дві – на 10 держав

Україна розпадеться не на дві – на 10 держав

Останнім часом, як це не прикро, доволі часто доводиться чути висловлювання про необхідність та невідворотність розподілу України. Мовляв – інакше діла не буде! Різні полюси України ніколи не знайдуть спільної мови, у них різні інтереси, різна ментальність і все таке інше. Тож єдиний шлях – не заважати одне одному, не ворогувати, а тихо і мирно розділитися. В якості прикладів наводять Корею, Чехію та Словаччину, країни колишньої Югославії…

 Що ж, можливо й так – ідея виглядає ду-у-уже привабливою. На перший погляд. Розділити схід і захід, на думку прихильників цієї точки зору, означає позбутися, нарешті, гри в “Лебідь, Рак і Щука”, де Лебідь, скажімо, – Ющенко, Рак – Янукович, а Щука – або Вітренко, або Юля. Коли ж різноінтересові політики припинять тягнути народ і країну в різні боки, коли багатовекторність нарешті зміниться чіткою визначеністю, одразу ж в обох частинах колишньої єдиної України почнеться райське життя в гармонії та достатку.

Західну Україну одразу ж приймають в ЄС та НАТО, з’являються нові робочі місця, додому повертаються мільйони заробітчан, новообране керівництво нової країни щиро дбає про інтереси народу та держави… Натомість Східна Україна спокійно продовжує курсувати в есендешно-єеповому напрямку, щиро дружить з братньою Росією, вільно користується дешевою нафтою та газом, видобуває вугілля, продає метал – і також цвіте й пахне. При цьому кожна частина, звичайно ж, переконана, що саме їй відводиться першість у неофіційному змаганні двох складових колишньої України, саме її добробуту і авторитету будуть заздрити громадяни іншої частини і мріяти про переселення… Врешті-решт, за кілька десятків років справа знову дійде до об’єднання, після якого в новооб’єднаній Україні головну роль завжди гратиме той, хто досягнув кращих результатів за час розподілу…

 

Ех, якби я вірив у цю казочку, а скоріше – не казочку, а рожеву мрію, я би першим почав кричати про необхідність такого роз’єднання! Однак в мене виникає стільки запитань, що я одразу зневірююсь у можливості поділу мирного, справедливого і головне – ефективного. Наприклад – де пройде кордон між двома Українами? По якій лінії будемо ділитися? Хтось скаже – по історичній. Але ж, перепрошую, на жаль, наша історія має багато таких кордонів. У різні часи він проходив по різних річках – по Дніпру, по Збручу, по Росі, по Орелі… І який би з цих варіантів ми не вибирали, в кожному знайдуться ображені – ті, які б хотіли опинитися в протилежній частині України, не покидаючи місця свого постійного проживання.

А економічний поділ? Ми вже маємо сумний досвід, який свідчить про одне – мирного і справедливого поділу не буде. Кожен претендуватиме на краще і намагатиметься звільнитися від гіршого. Нам – те, що вигідно, надійно, що приносить прибутки, вам – те, що нестабільно, збитково, а то й небезпечно. Нам – Криворіжсталь, вам – Чорнобиль…
Далі більше. Люди почнуть усвідомлювати, що їм у новій країні не вистачає Карпат або Криму, Поліського лісу або Таврійського степу, озера Світязь або Чорного моря, Буші або Кам’яної Могили, Холодного Яру або Хортиці,  Хотинської фортеці або Святогірського монастиря…
 
А яку історію вважати своєю? Скіфія займала територію більшої частини сучасної України, а межі Київської Русі виходили далеко за її сучасні кордони. Першими відомими козацькими ватажками були волинські шляхтичі, а багато командирів Армії УНР та УПА – вихідці зі східних українських земель… 
 

А політики? Не факт, що Ющенко, Порошенко і Тимошенко захочуть правити саме Західною Україною. Якщо ж мало що зміниться у лавах борців за владу в Східній Україні, що ж тоді вона отримає від поділу? Меншу територію, додатковий візовий режим і впевненість, що більше ніхто не зазіхатиме на її пам’ятники Леніну,  комуністичні назви міст, містечок і вулиць, та що, нарешті, встановиться державний статус російської мови, тож більше не треба буде катувати свої вуха незрозумілою та непрестижною “холопсько-хохляцькою”? Ну, заради цього варто розділитися! Особливо, якщо пощастить сплавити Західній Україні Симоненка з Вітренко… :)

 А Росія? Чи багато вона виграє від цього поділу? Думаю, Росія буде проти. Замість однієї невпевненої в собі України з потужним проросійським лобі, буде дві, одна з яких невідомо ще чи буде цілком ручною та слухняною, інша – точно буде впертою та непримиренною. А що таке непримиренна Україна, Росія добре пам’ятає. Сагайдачний, Виговський, Мазепа, Болбочан, Махно, Шухевич… З Гітлером за чотири роки впоралися, з Шухевичем – за шість, та й те не остаточно. Це може виявитися більшою болячкою, ніж Грузія. Тож нащо Росії той клопіт? Крім того, що одна, що інша Україна – обидві “сидітимуть” на газовій трубі…
А що буде, як постане питання столиць? Претендентів – немало. Крім, звичайно, Києва, який ще невідомо в якій частині опиниться, на звання головного міста своєї країни обов’язково претендуватимуть, в першу чергу, Донецьк та Харків, але й, мабуть, не менше – Дніпропетровськ, Запоріжжя та Одеса. На заході простіше – якщо не Київ, то Львів, бо він найбільший та найавторитетніший. Але Луцьк скаже, що він старіший, Ужгород – більш європейський, Рівне було головним українським містом за Гітлера, а Вінниця має прямий енергетичний зв’язок з Космосом. Тоді Чернігів скаже, що він – патріарх, Полтава – серце України, Черкаси – майже столиця Гетьманщини, а Сімферополь, взагалі, – плював на всіх з високого мінарету… І, дивись, замість двох Україн – західної та східної – матимемо окремо Волинь, Галичину, Поділля, Буковину, Закарпаття, Гетьманщину, Сіверщину, Слобожанщину, Таврію, Крим, Донбас, Запоріжжя і Причорноморську Лиманську Республіку… Або повернемося назад до середньовіччя та поділимося на князівства – Київське, Чернігівське, Галицько-Волинське та Тьмутараканьське – ото буде веселуха!… А точніше – нова Руїна…
 
Звичайно, кожна сторона прихильників розподілу України має купу аргументів на захист своєї позиції. Одні будуть показувати на приклад країн Прибалтики та Східної Європи, які визначилися з національною самоідентифікацією, вибрали чіткі пріоритети та напрямки руху, і, як результат, досягли гідного, для сучасних умов, рівня життя. Інші говоритимуть про Росію – її ресурсні можливості та військову силу. Одні казатимуть про захист мови, збереження культури та єдність церкви, інші – про економічний рівень та соціальний захист…
Звичайно, і одні, й інші в чомусь мають рацію. Але далеко не в усьому. В багатьох випадках, як ми це зараз часто бачимо і чуємо, наприклад, у виступах різних комуністів, замість аргументів – емоції, демагогія та відверті провокації. І серед одних, і серед інших дуже багато зневірених та ображених. Одні зрозуміли, що бандити не сидітимуть в тюрмах, влада не стане прозорою, а Президент спіткнувся вже на першому з десяти кроків назустріч народу. Інші вже чітко бачать, що крім морального задоволення від реваншу, більше нічого нового не отримають, і ні прем’єр Янукович, ні віце-прем’єр Азаров, ні депутат Ахметов, ні, навіть, мер Добкін не покращать життя не те, що вже сьогодні, але й завтра, і післязавтра, і через тиждень, і через рік…
Але й одним, й іншим нема кого звинувачувати, крім самих себе – бачили очі, що вибирали… Однак, самих себе звинувачувати важко. Легше знайти ворога. Зовнішнього – Росію або Америку, та внутрішнього – східняків або западенців…      
Якщо ж озирнутися назад і поглянути в історію, то жоден поділ України не дав позитивних наслідків ні для кого, крім її ворогів…
Якщо ж згадати періоди підйому та могутності, то бувало це лише тоді, коли всі українські землі та народи були об’єднані в одне ціле…
 

Тож зараз нам треба не про розподіл думати, а про те, як навколо ідеї інтересів України та українського народу створити справжню українську державу, яка завжди дбає, в першу чергу, про своїх людей – всіх своїх людей. ВСІХ. СВОЇХ. ЛЮДЕЙ. І тут ми знову повертаємося до єдиної мови, культури, церкви, до питання народження нової української нації… :)

 

Я переконаний, що коли два роки тому сотні тисяч людей дружно скандували: “Схід і захід разом!” – робили вони це не тому, що до цього закликали політики, а тому, що наші люди дійсно хочуть, щоб схід і захід були, нарешті, разом. Тільки в межах єдиної України і по-справжньому разом. І щоб це єднання зробило Україну настільки привабливою для всіх українців, щоб ці українці верталися на свою історичну батьківщину – верталися з Росії, з Австралії, з країн Європи та Америки…

 

А під час Руїни знайдеться багато спритних ділків, які сподіватимуться в такій каламуті відхопити особисто для себе максимально ласий шматочок. Тому вони вже давно готові голосувати за поділ нашої з вами країни. Якщо для вас це аргумент – голосуйте разом з ними. А я ще вірю у краще, тож я голосуватиму – проти.