Пане Суркіс, навіщо платити більше!?
Пане Суркіс, навіщо платити більше!?
“Порозганяли всіх українців, понабирали різного “срна”, – подумав я, коли це скінчилося. Принаймні, скінчилося в той день. Програли. З великим рахунком. Програли команді, гравці якої завжди вирізнялися нахабством, підлотністю та максимальною неповагою до суперника. Програли, показавши безхарактерність, відсутність віри у свої сили та волі до перемоги.
Але найгірше не це. Найгірше, що всі думають, що програли українці. Вони так і казали у своїх післяматчевих інтерв’ю – “українці”, “українська команда”, “українські футболісти”. А українських футболістів на полі було аж двоє! Один з яких, як мені здалося, був тим єдиним, який не здавався та намагався вести всіх інших вперед.
Але іншим було байдуже. Що їм втрачати? Вони мають контракти і гроші. В кращі клуби їх ніхто не візьме, а в гірших їм так не платитимуть – то чого паритись? Все одно ж потім скажуть, що програли – українці…
Потім була ще одна гра. Але картина – дуже схожа на попередню. Щоправда, грали в себе вдома, з командою, яка не має такої гучної слави та авторитету, і на полі українців було тро-ошки більше. І один з них навіть гол забив. Натомість румуни забили чотири. І що особливо цікаво – дійсно румуни, а не бразильці, колумбійці чи узбеки.
Дуже прикро, що пани Суркіси та пан Ахметов не вивчали політологію в Луцькому Державному Технічному Університеті. Якби вивчали, то може б викладачі змусили їх почитати книжечку Нікколо Макіавеллі. У книжечці, написаній вже дуже-дуже давно, в доступній формі пояснено, чому і чим власне військо краще, ніж військо союзне чи наймане. Тому що наймане найкраще проявляє себе лише в моменти одержання платні, а союзному дійстається значна частина вашої слави, однак ваша ганьба завжди лишається тільки вашою.
Я не є великим футбольним фахівцем. Я не можу радити чи підказувати тренерам. Я не можу вчити гравців. Але я маю право на власну думку. І моя власна думка така – програвати з таким рахунком можуть і команди, стовідсотково укомплектовані з українців. ;) То який сенс платити іноземцям? Хай хоч гроші лишаються тут. А там, дивись, і досвід з’явиться. І талант проявиться. І кадрових проблем у збірній не буде жодних…
Але щось я не туди поліз. Я ж хотів не про футбол, я хотів про дещо інше. Мене дуже зачепило, коли Суркіс, після провального матчу своєї команди, акцентував увагу на тому, що всі гравці будуть оштрафовані. “Замість того, щоб заробити гроші, вони їх втратять”, – майже цитата. Одразу пригадується, як під час Чемпіонату Світу інший Суркіс хвалився, скільки мільйонів грошей вони обіцяли футболістам за ту чи іншу перемогу. І кожного разу, коли він акцентував увагу на грошах – не на відповідальності, не на прагненні до перемоги, не на патріотизмі, а на грошах – наші програвали. І всі знають, з яким рахунком. J
Останнім часом, в інтерв’ю наших тренерів та футболістів часто виринає модне слово – мотивація. І коли я їх слухаю, зі сказаного я розумію, чо говорячи про мотивацію, вони мають на увазі тільки одне – кількість отриманих грошей. “Мотивація зросла” – значить почали більше платити. “Відсутня мотивація” – значить немає грошей. Але хіба ж підтримка вболівальників, відповідальність перед тими, хто віддає частинку свого життя твоїй команді, престиж твоєї країни і твого народу, в решті-решт – твій власний гонор та можливість максимально проявити себе – хіба це не мотивація?
Але ні – ми все чуємо “гроші-гроші-гроші”… Гроші заміняють бога, мораль, порядність, вміння. Цінується тільки одне вміння – заробляти гроші. Не має значення як – головне, щоб гроші.
В розмові з моїм приятелем якимось чином виринає наш спільний знайомий. Митник. Мій приятель каже – от молодець хлопець, бо вміє заробляти гроші. Ба-га-тий! Я питаю – чим же ж він такий молодець? Тим, що знаходячись на посаді, яку йому доручила держава, замість того, щоб заробляти гроші для держави – фактично, обкрадає її?
“Якщо ти такий розумний – покажи мені свої гроші”, – вичитав я колись в одній книжці. На перший погляд, дуже правильний вислів. Але тільки на перший. Дійсно, багато людей в світі заробляють гроші своїм розумом, своїм умінням, своїм талантом. Але ж дуже багато грошей заробляється іншим – хитрощами, підступністю, промітністю, брехнею, злочинами… Скільки видатних людей людей померло в злиднях? А скільки багатіїв – які нічого хорошого не зробили, нічого нового не вигадали, нічого корисного не створили?
Нещодавно випадково натрапив на інтерв’ю Андрія Данилка, більше відомого як Вєрка Сєрдючка. Він говорив про те, що дуже щасливий бути багатим. Бо гроші – це свобода, це незалежність, це самоповага, це можливості. І побажав усім іншим людям такого ж щастя. Все правильно – з цим не посперечаєшся. Але дуже прикро, що в нашому житті для багатьох людей гроші вже підмінили всі поняття – і свободу, і незалежність, і совість, і честь.
Одна моя подруга, яка працює в іноземній компанії на керівній посаді, розповідає, що десь вичитала, ніби капітал Ахметова сягає 20 мільярдів доларів. Уяви! – каже вона мені. – Це ж 20 тисяч мільйонів! Це ж скільком людям можна допомогти! Пенсіонерам, хворим, сиротам… Це ж скільки всього хорошого можна зробити! Чому він цього не робить? Я цього зрозуміти не можу…
Я намагаюся їй пояснити, що вона й не зможе цього зрозуміти. Бо у неї з ним різні ментальності, різні системи цінностей, різні життєві пріоритети…
А за гроші в нас вже давно можна все. Можна купити будь-яку індульгенцію, можна відкупитися від усього.
Відпущення гріхів, почесні звання, нагороди, посади. Будь-який об’єкт державної власності, земля, вода, ліси, гори. Люди. В нашій країні все можна купити за гроші. Аби їх у тебе було багато. Дуже багато. Ду-у-уже багато.
За гроші тебе відпустять навіть із в’язниці. Навіть якщо ти дійсно злочинець. І цілком офіційно відпустять – просто принеси гроші під заставу. Вкрав мільярд? Принеси мільйон – і ми тебе відпустимо. Під заставу та підписку про невиїзд. Бу-га-га! – як кажуть в інтернеті. J J J
“Фото гріє”. Так назвали благодійний фотоконкурс. Найкращі фотографії продавались з аукціону. Всі зароблені гроші передавались Обласному Будинку дитини в м. Біла Церква. На аукціон запросили багатьох людей. Запросили відомих, запросили багатих. Запросили журналістів, щоб максимально освітити акцію в ЗМІ. І журналістів прийшло багато. Разів у десять більше, ніж учасників аукціону. Відомим і багатим немає діла до невідомих та бідних. До хворих дітей-сиріт, яким держава виділяє… 200 гривень на рік…
Очевидно, держава в нас також відома і багата – принаймні, всередині себе самої. І для неї набагато важливіше, яку пенсію призначити народним депутатам та яке і де для них збудувати депутатське містечко. А хворі діти поживуть і в холодному будинку – може швидше повмирають. Немає людини – немає проблеми.
Київська обл., м. Біла Церква, вул. Крижановського 6, тел. (04463) 4-62-50, 4-55-68. Код 03066940, банк УДК в Київській області, МФО 821018, р/р 35425008001022.
Гроші багато дають – цього не заперечиш. Але гроші псують – і цьому не можна піддаватися. Коли вони переформатують мозок і з’їдять душу – яка тоді різниця, в який бренд одягнене, в якій тачці катається та в який унітаз випорожнюється тіло?
…В нашій країні все можна купити за гроші. Сподіваюся, що не всіх…