САШКО ПОЛОЖИНСЬКИЙ: “Я ПРИЙШОВ НА ТЕЛЕБАЧЕННЯ, ЩОБ РОЗКРУТИТИ “ТАРТАК”
САШКО ПОЛОЖИНСЬКИЙ: “Я ПРИЙШОВ НА ТЕЛЕБАЧЕННЯ, ЩОБ РОЗКРУТИТИ “ТАРТАК”
Однак усепереч цьому твердженню, група “Тартак” на чолі з Сашком Положинським довела, що можна “пробитись” і без Росії. Підтверження цьому є регулярні зйомки кліпів, випуски аудіопродукції, активна участь в різноманітних фестивалях. Згадаємо, “Рок-Екзистенцію” та “Чайку”, де, окрім виступу з групою, Сашкові було доручено почесну та вже звичну для нього місію ведучого. Отож, хто він, Сашко Положинський, насамперед – зірка телебачення та шоу-біщнесу, чи все-таки представник вітчизняної рок-музики? На ці та інші запитання лідер “Тартака” залюбки відповів “ХайВею”.
- Сашко, у чому головна „фішка” популярності „Тартака”?
- Головний наш секрет, чи краще сказати “коньок”, полягає в тому, що творчість “Тартака” побудована на ментальності, історії, культурі України. Тому ця музика є близькою та зрозумілою для українців. Мені навіть здається, що громадянину іншої держави, навіть тому ж росіянину, буде важко зрозуміти “тартаківську” творчість серцем. Тому ми орієнтуємось виключно на українську аудиторію. Хоча, звісно, простіше “розкрутитись” тут, маючи популярність в Росії. Ми не були б проти мати можливість виступати в Москві, продавати там свої диски, світитись на їхньому телебаченні. Але ми не забуваємо, що працюємо насамперед для України. Словом, якщо паралельно ми пропагуємо українську культуру поза межами Батьківщини, це тільки плюс, але жити десь у Москві і приїздити в Україну як представник іноземної музичної індустрії, я б не хотів. Адже група “Тартак” – це українські буржуазні націоналісти, яким не личить ставати росіянами.
- Сашко, як ти вважаєш, чому український шоу-бізнес “пробуксовує” і чим можна зарадити цій ситуації?
- Основна причина своєрідного “застою” вітчизняного шоу-бізнесу та рок-індустрії, як на мене, полягає у платонеспроможності молодих талановитих гуртів. Я, наприклад, знаю сто пісень в Україні, які є суперхітами в обмеженому колі людей. Однак, щоб ці композиції були почуті широкою аудиторією, вони мають лунати по радіо. Для цього потрібно прийняти відповідний закон, згідно з яким 70 відсотків радіоефіру складатиме українська музика. Інша проблема полягає у відсутності відповідної структури, фонду чи громадської організації, яка б надавала молодим музикантам бодай мінімальну матеріальну допомогу, щоб групи могли принаймні арендувати студію, відзняти кліп. Однак навіть якщо приймуть вищезгаданий мною закон “Про радіомовлення”, то навіть це не гарантує те, що маловідомих музикантів крутитимуть по радіо, бо все залежить від того, скільки грошей буде вкладено в ці проекти.
- Як тоді можна пояснити звучання в радіоефірі пісень “Тартака”?
- Річ у тому, що на сьогодні такі групи, як: “Тартак”, “ТНМК”, “ВВ”, “Океан Ельзи” є платоспроможними. Тобто, ми маємо можливість писатися на якісних студіях, знімати якісні кліпи, випускати якісну аудіопродукцію. Це пояснюється тим, що ці команди можуть заробляти гроші тим, що вони роблять.
- Якось Олег Скрипка зізнався мені, що віддає перевагу виступам у нічних клубах, мовляв, чим менше народу, тим краще. Де комфортніше почувається Сашко Положинський?
- Я віддаю перевагу концертним виступам, бо жоден клуб не може забезпечити технічні умови, щоб група могла грати живу музику. Я вже не кажу про те, що там просто незручно виступати, бо замало місця. Однак я б дуже хотів, щоб в Україні був створений бодай один нічний заклад, де молоді музиканти могли б грати наживу. І хотілося б, щоб це відбувалось не раз на два роки, як фестиваль “Рок-Екзистенція”, а хоча б раз на тиждень.
- Останнім часом у шоу-бізнесі спостерігається така тенденція, що відомі телеведучі змінюють кваліфікацію, стаючи естрадними зірками. Яскравий приклад – екс-солістка групи “Віа гра” Олена Вінницька, яка раніше працювала журналістом на “BIZ-TV”. Або буває навпаки – музичних “зірок” запрошують на телебачення. Як сталося із тобою?
- У мене було все майже одночасно. Але я прийшов на телебачення, коли вже був учасником “Тартака”. Скажу вам чесно, одна з причин, чому я залишився там працювати, – це можливість розкрутити себе як вокаліста групи “Тартак”. Хоча за освітою я економіст і в принципі не маю прямого відношення до телебачення чи музики.
- Ти неодноразово заявляв, що “Тартак” – не попса. Чи мыг би ти більш конкретно сказати, до якого музичного стилю можна віднести групу, адже серед ваших прихильників можна побачити як реперів, так і рокерів?
- Я для себе взагалі не хочу ніяк визначати те, що ми робимо. Репом це назвати не можна, бо цей музичний напрямок роблять, по-перше, зовсім іншими інструментами. По-друге, те, що я в деяких піснях не співаю, а читаю, ще не означає, що ми граємо реп. Хоча, безумовно, якийсь елемент репу є. Але назвати нашу творчість репом, роком, хардкором чи панком я б не наважився. Оскільки різні пісні містять елементи різних стилів. Зараз у всьому світі існує така стилістична мішанина, що чітку межу знайти не можливо.
- Утім, як відомо, репери і рокери – це, так би мовити, різні прошарки молоді. На ваших концертах, де, безумовно, присутні як одні, так і інші, чи бували конфлікти між ними?
- Серед прихильників “Тартака” конфліктів бути не може, бо у них є точка дотику, спільні інтереси, себто наша музика. Тому, якщо публіка дійсно поважає творчість “Тартака”, то має поважати і один одного. А взагалі ми намагаємось об”єднати людей, які штучно відносять себе до різних стилістичномузичних конфесій.
- Що для тебе означає “хороша” музика?
- Це той продукт, який робиться професійно, а не той, що створюється на трьох тих самих семплах та на двох тих самих акордах. Музика може бути хорошою незалежно від того чи іншого стилю. Але головне, щоб музика робилась від душі. Ви, звісно, можете сказати, що і Михайло Поплавський стверджує, що співає від душі. Можливо, це і так. Однак він це робить із певною метою, він не пише сам собі пісень, “здирає” чужі пісні, використовує велику кількість студентів. Тому сказати, що Поплавський на сто відсотків щирий не можна.