Було холодно, ми померзли. Те, як нас приймали організатори, навіть близько не нагадувало ті прийоми, які влаштовують наші організатори для російських виконавців, хай навіть і маловідомих та не дуже популярних. Власне кажучи, ніякого прийому не було. Був тільки день Москви, сцена (до речі, порівняно дуже невелика), багато міліції, металошукачі та метало-чутливі рамки, перевірка особистих речей, не дуже багато (порівняно з покійними київськими “Адідас-стрітболами”) народу… Були ліниві техніки, не супер-запальні ведучі, незрозумілий комплект учасників концерту (“Прапаганда”, Мангол, “Наів”, “Лєпріконси”, “Тотал” ще хтось), порівняно непогане ставлення російських колег-музикантів… Затяжка концерту, скорочення запланованої програми, знову пасивність техніків на сцені, які просто нічого не робили (не зрівняти з нашими, які просто літають!), конкурс “фрістайл” серед глядачів, де єдине, на що спромоглися переможці, це вичавити із себе “Мєгафон – ета супєр, Мєгафон – ета клас!”… А потім був виступ “Тартака”, початок якого трохи затягнувся через згадувану вже пасивність техніків на сцені. Я, за звичкою, спробував поспілкуватися з глядачами, щоправда, російською мовою, але нічого путнього з цього не вийшло. Публіка була налаштована не дуже привітно, та й я, вперше спілкуючись російською мовою зі сцени, як вокаліст “Тартака”, почувався трохи невпевно. Програма нашого виступу була потужна і досить жорстка: “Дід Юхим”, “О-ля-ля”, “Ну, Пострибай!”, “Розтрусіть Свої Сідниці”, “Кожнетіло”, “Божевільні Танці”, “Плагіат”, “Мікрофонна Перевірка”. Ще після першої пісні в натовпі були деякі спроби потикати в наш бік якісь “факи”, покричати “на х…й!” та “пой па-русскі!”, але вже після другої пісні вони припинились. Відчувалося, що людей вражає. Хтось стрибав і танцював разом з нами (правда, оскільки більш спокійні “Репетицію” та “Буча-чаку” ми викинули з програми через її вимушене скорочення, під кінець нашого виступу всі були помітно виснажені), дехто навіть трохи підспівував, деякі, правда, не витримали та відійшли, але більшість просто дивилась та слухала, і відчувалося, що не без інтересу… Ми відіграли добре, хоч якість звуку була, звичайно, не ідеальною – порівняно з тими, хто працював під “фанеру”… Ми змогли прподемонструвати гідний рівень української музики, і це не лише наше враження – це підтверджують численні позитивні репліки на нашу адресу від організаторів, присутніх музикантів та просто глядачів… Були й автографи, фотографування, питання про альбоми та адресу сайту… Коротше кажучи: звичайно, реакцію російської публіки на незнайому українську команду “Тартак” не порівняєш з тим, як нас приймають в Україні, але те, що ми в Москві не обісралися – це факт. :))) Сашко.