Забуватиму Тебе Повільно

А ти живеш собі десь там і зовсім не знаєш,
Як я без тебе тут помираю, як загниваю…
Як потрохи з’їдає щоденна турбота, щоденна гризота…
Як затягує мене чорне болото…

Я забуватиму тебе повільно…
Але, рано чи пізно, я викину тебе із серця…
Небагато мине – і стану від тебе я вільним – більше не божевільним…
А тим часом життя пронесеться…

Ти отримуєш мої листи і складаєш у пачку…
Хоч би раз прочитала – нехай і без інтересу…
Я той дикий маньяк, що пише листи до своєї маньячки…
І у кожному слові – констатація шоку, концентрація стресу…

Я забуватиму тебе повільно…
Але, рано чи пізно, я викину тебе із серця…
Небагато мине – і стану від тебе я вільним – більше не божевільним…
А тим часом життя пронесеться…