Ти Дуже Гарна…

 

Ти дуже гарна і про це знають всі, знаєш ти, знаю я – і це змушує мене бути нав’язливим…
І я розумію, що так не повинно бути, що це викликає в тебе, якщо не огиду, то, принаймні, велику відразу…
І ми з тобою могли би бути у в’язниці кохання ідеальними довічними в’язнями…
Та ми не знайшли дороги туди, і тому не були там жодного дня, жодної хвилі, жодної миті, жодного разу…
Я не цікавлю тебе і в цьому не винен я, не винна ти, і ми з тобою разом у цьому також не винні…
Просто я не можу раптом стати прекрасним принцем, а ти не можеш мене покохати з примусу…
Але я точно знаю, що в мене це не примха, не ілюзія, не самообман, не рефлекси тваринні…
Але ти точно знаєш, що ніколи не будеш моєю… Ну й бог з ним… Я це якось переживу, я це якось винесу…

Я так хочу, щоб ти була щасливою!
Хай не зі мною, а з кимось іншим!
І хай на тебе любов чиясь хлине зливою!
А я вже свою майже знищив…

В тобі стільки природньої сили, що вистачить на десяток перших красунь цієї планети…
І ця сила всмоктує мене, вона затягує, наче чорний, пекельний, страшний чорторий…
І я вже майже зовсім загинув, я вже намертво заплутався у цих твоїх солодких тенетах…
Але, вибач, ця історія занадто банальна і цей сюжет неймовірно затертий, бо він також занадто старий…
Гаразд, я зникну з усіх твоїх горизонтів, я не перетну жодної твоєї життєвої лінії…
Шкода… Але що я можу вдіяти? Ти мала вибір і зробила його не таким, яким би я хотів його бачити…
Однак, мені не звикати – я вже не вперше у своєму житті щось різко і радикально змінюю…
Погано тільки одне – що я ніколи не зможу тобі так само віддячити… Тобі тим самим віддячити…

Бо я так хочу, щоб ти була щасливою!
Хай не зі мною, а з кимось іншим!
І хай на тебе любов чиясь хлине зливою!
А я вже свою майже знищив…

Але може колись ти раптом засумуєш і почнеш згадувати мій номер телефону…
Ти дзвонитимеш у мої двері, ти серед ночі плакатимеш під моїми вікнами…
А я почну психувати, я кричатиму тобі – іди геть! Негайно повертайся додому!
Якщо в мені й були якісь почуття, то їх більше немає – вважай їх безжалісно вбитими!…
Але це буде потім, це буде колись, а поки я намагаюся назавжди з тобою прощатися…
Виходить погано, але ж ти знаєш, що в нас із тобою ніколи нічого не виходило добре…
Тримаю тебе за руки, дивлюсь у твої очі й не можу ніяк від них відірватися…
І прошу поцілунку… Одного… На прощання… Розбий насолодою горе!…

А я так хочу, щоб ти була щасливою!
Хай не зі мною, а з кимось іншим!
І хай на тебе любов чиясь хлине зливою!
А я вже свою майже знищив…